допомога батькам

  

       Ілюзія дистанційного навчання

5 моментів, які бачу дуже реальними для втілення в карантинне навчальне життя:

1. Варто усвідомити: це не дистанційне навчання! Це просто навчання на карантині. Яке ми не обирали. Яке проходить так, як проходить. Бо справжнє дистанційне навчання неможливе, якщо в дитини немає персонального комп’ютера, має чіткі й зрозумілі програми та уроки, розроблені не за тиждень, а за значно довший період! Бо його обирають ті діти, для яких воно справді краще й ефективніше.   Тож, усі наші діти і ми, батьки, які його не обирали, маємо просто прийняти й усвідомити, що поки по-іншому – ніяк. Але! Якщо у сім’ї один комп’ютер, а в когось із батьків важлива скайп-нарада, значить, дитина пропускає урок. Без паніки! Без нічного неспання батьків з думкою, за що купити ще один ноутбук. Просто пропускає. Бо зараз робота батьків – на першому місці! Усі живуть лише на їхній заробіток. І, на жаль, за «12» з фізики поки що гречку ніяк не придбаємо.

2. Не намагаймося мотивувати дітей! Зараз слово «мотивація» взагалі недоречне! Але від батьків тільки й чутно: «Як мотивувати дітей до навчання на карантині? Нічого не хочуть робити. Не роблять самостійно. Або роблять дуже повільно»…
                      Відповідь – ніяк!
    І щоб не писати тут зараз купу наукових термінів, скажу просто: так, як пояснюю дітям. «Уяви, що на максимальній гучності твоя колонка транслює якусь пісню: зі словами, певним ритмом, стилем! І в цей момент тобі кажуть вивчити 30 іноземних слів за 15 хвилин. Чи легко буде це зробити? Кому як, звісно. Бо залежно, яка пісня, і якої складності іноземні слова. Але, якщо відверто, то музика заважатиме, і продуктивність нашого навчання буде значно нижчою, аніж у цілковитій тиші».
   Так само й зараз. Коли в голові дитини звучать треки «Тривога!», «Все дістало», «Скільки ж це все буде продовжуватися?», «Хочу до друзів!», «Хочу на вулицю», «Я в цьому році отримаю жахливі оцінки», їхнє мислення, увага, пам’ять не можуть працювати на повну потужність. Бо мозок має завдання, передусім, впоратися з емоційними треками. Бо він дуже мудро створений нашим Творцем. А тому й захищає нас від перевтоми і «відпускає на короткі канікули» нашу концентрацію й пам’ять.  Дітям зараз справді навчатися важче. Не так легко запам’ятати інформацію, важче сконцентруватися, зосередитися.
І як ми їм у цьому можемо допомогти? Обійняти, притулити, зробити чай, посидіти годинки дві на кухні, порозмовляти, помовчати поруч, прогулятися (хоча б крокуючи на місці у квартирі), подивитися класний фільм, зготувати щось дуже запашне і смачне, закутатися разом у теплий плед…
Але що робимо натомість? О, ми вмикаємо ще додаткові треки: «Увага! Небезпека! Контрольна!» (з тугим Інтернетом, який обов’язково сприятиме вчасному її проходженню…), «Кінець року! Два тижні! Ти бачив свої оцінки?»…

Жодна дитина не буде добре навчатися там, де не відчуває безпеки! Самі пригадайте свої шкільні роки: ми могли усе знати, але контрольну завалити. Тому що боялися! І мозок дав місце страху, відправивши на короткий відпочинок пам’ять та мислення.
  Як мотивувати дітей зараз увесь вільний час присвятити вивченню іноземної мови? Ну, спробуйте. Бо, якщо відверто, вони вперше в житті втратили усю мотивацію до цього. Бо у їхніх голівках не вміщається тепер усвідомлення того, що не існує жодної країни, в яку ти б зараз міг втекти для кращого життя. Всі ми в одному човні: з єдиним вірусом, незалежно від знання мови. І, виявляється, у час закритих кордонів, навіть англійська нас не рятує. А ми ж їм казали, що це те, що відкриє їм світ і зробить крутішими вдесятеро…
Одним словом, тема контрольних для мене взагалі важка і неприйнятна (навіть не в час пандемії), тому, аби не піднімати брилу негативних емоцій, краще перейдемо до наступного пункту і просто припинимо сприймати серйозно так звані дистанційні контрольні. Через які наші діти не сплять по пів ночі.

3. Забудьмо про оцінки! Зовсім! Бо вони несправжні. Бо це ілюзія. І зараз маємо прекрасну нагоду натренувати навичку оцінювати дитину за критерієм «на скільки сильно вона старається». Це єдина справедлива оцінка. Яку вона має сама собі виставляти, і порівнювати з оцінкою дорослого. На скільки ти постарався це зрозуміти, вивчити, запам’ятати? Що зробив для того, аби підняти свій бал старанності? Як сьогодні по-іншому організував свій день, аби більше вивчити й виконати завдань? Що тепер тобі вдається значно краще, аніж минулого тижня? Від якого мультфільму чи серіалу сьогодні відмовився на користь вивчення 50 нових іноземних слів. Як можу тобі допомогти краще постаратися?
   Усі інші бали і до пандемії були «оцінюванням риби за вміння лазити по деревах», не те, що зараз. Слухайте, як дитина має сама зрозуміти усю тему лише на основі прочитаного параграфу? Це ж лише знання. Але щоб набути умінь і навичок, їй треба вправлятися. І, бажано, з вчителем, який вміє й показує.
   А то смішно виходить. Ми переймаємося, що дитина не зрозуміла параграфу і теми. А як вона мала його зрозуміти без живого вчителя й прикладу? Якщо вона його може освоїти сама, то, може, з вересня не варто думати про повернення в школу?
І ще. Наша батьківська совість стає спокійнішою після того, як у дитини 11 балів за тест, який зробили ми?
         Далі…без коментарів
Просто, може, таки варто відсвяткувати тортом першу «7» нашого відмінника? І нарешті включити критичне мислення.

4. Полюбімо наш дім! Навіть якщо він вже втомив нас страшенно. Часто ми, називаючи свої улюблені ресурси, згадуємо все, крім дому. А таки варто починати з нього. І вже давно пора разом із дитиною під веселу музику на четвереньках перемити усю підлогу в домі й вперше зустрітися з існуванням брудних плінтусів. Варто навчити дітей готувати класні й смачні страви, на які до цього не було часу. І, навіть якщо ми самі їх готувати не вміємо, дядько Ютуб навчить нас це робити. Ось – найнезабутніше дистанційне навчання! Яке не лише подарує купу корисних життєвих навичок, але допоможе нам, батькам, не перетворювати школу на монстра ні для себе, ні для дитини.
   Один підліток-відмінник сказав мені, що за минулий тиждень зробив близько 23 презентації, 8 з яких з історії. Але коли я запитала, що він пам’ятає з цього всього, він засміявся і заявив: «Звісно, нічого».
  Чи можемо радіти його дванадцяткам? Відповідальністю перед вчителями й шкільними вимогами – так. Але втомленим хребтом, зором, мозком – ні.
Зараз багатьом дітям дуже подобається готувати. Знаєте, чому? Тому що це творчий процес, і тому що вони відчувають цілковитий контроль над ним! Тільки від них залежить, скільки вирішать додати борошна чи цукру. Тому, у цей геть неконтрольований і тривожний час, дозвольмо їм хоч щось контролювати, відчуваючи безпеку.

5. Дякуймо вчителям і школі за усі старання й пропозиції, але обираймо для наших дітей те, що допоможе нам тихо, мирно й здорово перебути цей час. Хочемо мати здорових себе і дітей? Тоді дбаймо про здоровий сон, радісні миті, відпочинок, фізичний рух і світлі думки! Якщо цьому всьому сприяє так зване дистанційне навчання, супер, продовжуймо у тому ж дусі! Але якщо ні, то нарешті візьмімо на себе відповідальність за щастя і добробут у наших сім’ях. Без крику й роздратування на дітей! Без виконання домашок замість них! Без естафет «від оцінки до оцінки»!

І, якщо вирішили включити у собі «вчителя», й пояснюємо дітям матеріал з криком і нервами, пам’ятаймо: у її голові в час нашого пояснення звучить трек «Боюся тата!» або «Мені страшно від крику і погляду мами». Тому, аби допомогти знову запрацювати її мисленню, увазі й пам’яті, вимикаймо страх та пояснюймо з любов’ю й спокоєм. Не вміємо пояснити хімію? О, значить якраз час передати дитині наш професіоналізм у митті дзеркал і приготуванні млинців!

 

     

Чому наші діти так нудьгують у школі, не вміють чекати, легко розчаровуються та не мають справжніх друзів?
     Я повністю погоджуюсь із цим вчительським посланням, що наші діти стають все гіршими і гіршими у багатьох аспектах. Я чую теж постійне послання від всіх вчителів, яких зустрічаю. Дійсно, я бачила і продовжую бачити погіршення у соціальному, емоційному та академічному функціонуванні дітей, а також різке збільшення у складнощах у навчанні та інших діагнозах.

     Сьогодні діти приходять до школи емоційно не готовими до навчання і в нашому сучасному житті існує багато факторів, які роблять в це свій внесок. Як нам відомо, мозок є пластичним. Використовуючи середовище, ми можемо зробити мозок «сильнішим» або «слабшим». Я щиро вірю, що, незважаючи на всі наші чудові винаходи, ми, на жаль, переформовуємо мозок наших дітей у неправильному напрямку.

І ось чому:

1. Технології

Використання технологічних досягнень як «безоплатної няні» є в дійсності зовсім не безплатним. Плата чекає вас відразу за рогом. Ми платимо нервовими системами наших дітей, їх увагою, і їх здатністю до віддаленої винагороди. У порівнянні із віртуальною реальністю буденне життя нудне. Коли діти приходять до класу, вони піддаються впливу людських голосів та адекватній візуальній стимуляції на противагу до бомбардування графічними вибухами і спеціальними ефектами, які використовуються для перегляду на екранах. Після годин віртуальної реальності, обробка інформації у класі стає надзвичайним викликом, оскільки їхній мозок звик до високих рівнів стимуляції, які існують у відео-іграх. Нездатність обробляти нижчі рівні стимуляції робить дітей уразливими перед академічними  викликами. Технології також емоційно від’єднують нас від наших дітей та наших сімей.

Емоційна доступність батьків є головною живильною речовиною для мозку дитини.

На жаль, ми поступово позбавляємо наших дітей цієї речовини.

2. Діти отримують все, чого вони хочуть у той же момент як вони цього хочуть

«Я голодний!» «Через секунду я під’їду до кафе для авто.» «Я пити хочу!» «Ось торговий автомат.» «Мені нудно!» «Візьми мій телефон!» Здатність до віддаленої винагороди є ключовим фактором у майбутньому успіху. У нас найкращі наміри – зробити наших дітей щасливими – але, нажаль, ми робимо їх щасливими на цей момент та нещасними у довгій перспективі.

Здатність відкладати винагороду означає вміння діяти в умовах стресу.

Поступово наші діти все менше отримують інструментів для того, щоб справлятися хоч із невеликими стресорами, що, очевидно, стає величезною перепоною у їх житті.

Нездатність до віддаленої винагороди часто помітна в класах, супермаркетах, ресторанах та іграшкових магазинах у ту хвилину, коли дитина чує «Ні.», оскільки батьки навчили мозок дитини відразу отримувати те, що хочеться.

3. Діти керують світом

«Мій син не любить овочі.» «Вона не любить рано лягати спати.» «Він не любить снідати.» «Вона не любить іграшки, вона так гарно грається на своєму iPad-і.» «Він не хоче самостійно вдягатися.» «Вона занадто лінива, щоб їсти самостійно.» Це те, що я постійно чую від батьків. З якого це часу діти вказують нам як їх ростити? Якщо ми залишимо все на їхній розсуд, то все, що вони робитимуть – це їстимуть макарони з сиром, та рогалики з вершковим сиром, дивитимуться телевізор, гратимуться на своїх планшетах і ніколи не лягатимуть спати. Що хорошого ми робимо для них, коли даємо їм те, чого вони ХОЧУТЬ, коли знаємо, що це не ДОБРЕ для них? Без належного харчування та якісного нічного сну наші діти приходять до школи роздратованими, тривожними та неуважними. На додачу, ми посилаємо їм неправильне послання. Вони навчаються того, що можуть робити все, що завгодно не робити те, чого вони робити не хочуть. Концепція «треба зробити» відсутня. Наприклад, якщо дитина хоче бути відмінником, їй треба важко навчатися. Якщо вона хоче бути успішним футболістом, їй треба тренуватися щодня.

Наші діти дуже добре знають, чого вони хочуть, але для них настають дуже важкі часи, коли необхідно щось робити для досягнення цих цілей.

Результатом стають недосяжні цілі і це залишає дітей розчарованими.

4. Безкінечні веселощі

Ми створили для наших дітей штучний світ веселощів. Жодної хвилинки нудьги. В ту секунду, коли дитина заспокоюється, ми біжимо, щоб знову розважити її, оскільки інакше, ми почуваємось, наче не виконуємо наших батьківських обов’язків. Ми живемо в двох відокремлених світах. У них їхній «світ розваг», а у нас наш «світ роботи». Чому діти не допомагають нам на кухні чи з пранням білизни? Чому вони не прибирають своїх іграшок? Це базова рутинна робота, яка тренує мозок бути в робочому стані та прцювати і в умовах «нудьги», що є таким же м’язом, від якого, зрештою, вимагають бути здатним до навчання у школі. Коли вони приходять до школи і настає час писати рукою, вони кажуть: «Я не можу. Це занадто важко. Надто нудно.» Чому? Тому що робочий м’яз не тренується у безкінечних веселощах. Він тренується працею.

5. Обмежена соціальна взаємодія

Ми всі – зайняті люди, тож даємо нашим дітям гаджети і теж їх «займаємо». Раніше діти гралися на вулиці, де у неструктурованому природному оточенні вони вивчали та відпрацьовували свої соціальні навички. На жаль, технології витіснили час, який дитина проводила на вулиці. Також, технологія зробила батьків менш доступними для соціальної взаємодії зі своїми дітьми. Очевидно, що діти відстають у розвитку… нянька-гаджет не обладнаний програмою розвитку соціальних навичок. Найуспішніші люди володіють розвиненими соціальними навичками. Це пріоритет!

Мозок схожий на м’яз, який тренується і перетреновується. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина могла їздити на велосипеді, ви розвиваєте її здібності велосипедної їзди. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина вміла чекати, ви вчите її терпінню. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина змогла соціалізуватися, вам треба навчати її соціальних навичок. Ніякої різниці тут немає!

Ви можете змінити життя вашої дитини на краще, тренуючи мозок вашої дитини

таким чином, щоб ваша дитина успішно функціонувала на соціальному, емоційному та академічному рівнях. І ось як:

1. Обмежте використання технологій і відновіть емоційний зв’язок зі своєю дитиною

• Дивуйте їх квітами, обмінюйтесь посмішками, лоскочіть їх, покладіть записку зі словами любові їм в рюкзак чи під подушку, здивуйте їх, забравши на обід протягом навчального дня у школі, потанцюйте разом, поповзайте разом, побийтеся подушками.
• Влаштовуйте сімейні обіди, вечори настільних ігор (подивіться список моїх улюблених настільних ігор в моєму попередньому пості), покатайтеся на велосипедах, сходіть на вечірню прогулянку з ручним ліхтарем.

2. Тренуйте здатність до віддаленої винагороди

• Примусьте їх чекати!!! Нормально провести час під гаслом «Мені нудно» – це перший крок до творчої діяльності.
• Поступово збільшуйте час між «я хочу» та «яо отримую».
• Уникайте використання технологій в машині та в ресторанах та натомість навчіть їх чекати розмовляючи чи граючись.
• Обмежте постійні перекуси.

3. Не бійтеся встановлювати межі. Діти потребують меж, щоб рости щасливими та здоровими!!

• Складіть розклад для часу прийому їжі, сну, технологій.
• Подумайте, що КОРИСНО для них – а не проте, чого вони ХОЧУТЬ / НЕ ХОЧУТЬ. Пізніше вони подякують вам за це. Батьківство – це важка праця. Вам доведеться виявляти творчий підхід, щоб примусити їх робити те, що корисно для них, тому що, більшість часу, це буде зовсім не те, чого вони хочуть.
• Діти повинні снідати та споживати поживну їжу. Їм треба проводити час надворі і лягати спати в один і той же час, щоб наступного дня приходити до школи здатними до навчання!
• Перетворюйте речі, які вони не люблять робити чи пробувати у веселу, емоційно стимулюючу гру.

4. Навчайте своїх дітей займатися монотонною роботу з найперших років життя, оскільки це основа майбутньої «працездатності»

Складання білизни, прибирання іграшок, розпакування покупок, накривання на стіл, приготування обіду, розпакування обіднього пакунку, застилання ліжка.
Використовуйте творчий підхід. Спочатку робіть це стимулююче і весело, так, щоб їх мозок асоціював це з чимось позитивним.

5. Навчайте соціальним навичкам

Навчайте їх черговості, вмінню ділитися, програвати / перемагати, йти на компроміс, говорити люб’язності іншим, використовувати слова «будь-ласка» та «дякую».
З мого досвіду працетерапевта, діти змінюються в ту хвилину, коли батьки змінюють своє бачення батьківства. Допоможіть вашим дітям досягти успіху в житті, тренуючи та посилюючи їхній мозок – і чим скоріше, тим краще!

Про автора: Вікторія Прудей – зареєстрований працетерапевт з величезним досвідом роботи з дітьми, батьками та вчителями. Вікторія є засновницею та клінічним директором багатогалузевої клініки для дітей з поведінковими порушеннями, порушеннями уваги, соціальними та емоційними труднощами та складнощами в навчанні.

Вікторія володіє глибокими знаннями щодо особливостей розвитку дитячого мозку та його нейропластичності. Своєю роботою вона знову й знову доводить, що мозок схожий на м’яз, який, за умови належного вправляння та виховання та збалансованого навколишнього середовища, досягає значного зростання та змін.

Виховання дітей у сучасному світі надмірного достатку стає все більш і більш складним. Глибоке переконання Вікторії полягає у тому, що перший крок допомоги дітям починається із допомоги батькам. Своєю роботою Вікторія допомагає батькам побачити, який вплив має сучасний технологічний світ на нервову систему їх дітей та надає їм інструменти для успішного батьківства. Вона допомагає батькам зрозуміти своїх дітей і знайти ключик, щоб розкрити потенціал дитини. Шляхом індивідуальної, групової терапії та консультацій для батьків Вікторія та її команда допомагають дітям посилити їх нервову систему та покращити свої досягнення в школі, вдома та грі.

Вікторія отримала ступінь магістра із працетерапії у Медичнії школі при Університеті Торонто та ступінь бакалавра з кінезіології та медико-санітарних наук у Йоркському Університеті. Вона працювала в Шкільній раді Торонто та Реабілітаційному Інституті Торонто. Віторія допомогла сотням сімей по всій Канаді та у всьому світі та є часто запрошуваним лектором для вчителів, батьків та професійних працівників.